(Газета «Здоров’я. Події. Час», № 21 (135), 25-31 травня 2005р.)

Конституцією України всім громадянам країни гарантовано безкоштовне медичне обслуговування. За рахунок бюджетних коштів. Сьогодні з «головного гаманця держав»и на потреби охорони здоров'я виділяється 2.4% від всієї суми, що міститься в ньому і розрахованої на річні витрати. Це дуже мало. Всесвітня організація охорони здоров'я вважає, що для нормального надання медичної допомоги в будь-якій країні з держбюджету на цю статтю витрат повинно виділятися 6%. Гроші, що виділяються ж у нас, йдуть переважно на зарплату медиків і оплату комунальних послуг (84-92% від цієї суми), решта дістається хворим. Крихти. Тому вже сьогодні не один рік як альтернативне джерело фінансування намагаються запропонувати свої послуги страхові компанії. Вони переконують, що наше майбутнє за страховою медициною, але поки застраховано близько 1% населення…

Вже ні у кого не викликає сумнівів, що рішення всіх проблем - в розвитку страхової медицини. Але в такому вигляді - це лише барвисте гасло, яке ставить масу питань. 13 травня Вінницький прес-клуб разом з представниками страхових компаній і держустанов намагався обговорити цю тему. Але навіть на регіональному рівні не вдалося досягти єдиної позиції в тому, як же нас ефективно лікувати.

За словами Голови Правління ЗАТ «Український Страховий Дім» Михайла Берліна, на сьогодні в стінах Верховної Ради розглядається близько 27(!) законопроектів про страхову медицину. У кожному з них передбачається, що певний стандартний набір послуг надаватиметься громадянам у вигляді «обов'язкової» страховки. Тобто кожного українця примусять платити мінімальну суму за поліс, по якому його стануть рятувати на самому елементарному рівні. А якщо є бажання одержати у разі чогось вже ширший спектр послуг, людина тоді добровільно може придбати дорожчу страховку.

Поки ж страховики працюють без законодавчої бази. Переважно з працедавцями. Вони їх переконують застрахувати працівників. Деякі підприємства, що міцно стоять на ногах, не шкодують грошей на соціальні програми, але таких одиниці. На індивідуальне страхування компанії йдуть не охоче. Тому, що серед охочих придбати поліс більшість - це літні і хворі люди. Вони збиткові для страховиків. Таким людям часто під різними приводами відмовляють. А молодь страхуватися не поспішає - вона хворіти «не збирається».

Але страхові компанії не здаються, вони активно укладають договори на обслуговування з медичними установами Вінниці. Хоча, наприклад, головний лікар служби швидкої допомоги міста Олександр Жупанов скептично ставиться до амбіцій страховиків на даному етапі. - З нами уклали договори про співпрацю 20 компаній, - пояснює Олександр Борисович, - а застрахованих немає. Не звертаються. Та і який хворому сенс показувати лікарю швидкої допомоги страховий поліс. Медик надасть допомогу тими препаратами, якими у нього є. Інших - то немає. Спеціальних наборів для застрахованих у нього теж немає.

Вітчизняні аналітики підрахували, що для розповсюдження системи медичного страхування необхідно, щоб дохід кожного члена сім'ї був близько 200-300 доларів. Тоді люди страхуватимуться. Зараз таким добробутом, наприклад, у Вінниці можуть гордитися далеко небагато. Наступний бар'єр на шляху розвитку страхової медицини - схеми виплат. Деколи компанія компенсує людині витрати на лікування через місяць-два. Хоча в цьому питанні рішення знайдене. Деякі компанії користуються послугами «супровідників», або асистентів (assistance). Застрахований у будь-який час доби дзвонить в цю службу, там його направляють в клініку, стежать, щоб лікували як слід, а потім «супровідник» виставляє рахунок за лікування застрахованого страховій компанії. Людини ж фінансові питання взагалі не цікавлять. Можливо, це вихід. Тільки проблема в тому, що звертатися доведеться в ту ж саму лікарню, перевірятися на застарілому устаткуванні. Іншого немає. Немає приватних, добре оснащених апаратурою і окремими палатами, клінік. Тому зараз страхова медицина - це не комфорт, а лише його подібність, коли бажане видається за дійсне.

Антон Мельник